Анничка (1968) | Драма

Цей фільм - своєрідне дзеркало минулого. Він показує нам, з якими труднощами доводилося стикатися нашим предкам, як вони долали життєві випробування, зберігали віру в краще. Він показує, як люди об'єднувалися заради спільної мети, підтримували одне одного в біді і ніколи не здавалися. Сьогодні ці якості, як ніколи, важливі для нас. Справжня українська класика – драма «Анничка» режисера Бориса Івченка, знята на Київській кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка. Сюжет «Аннички» трагедійний і питомо український, історичний. Трагедія надскладного світоглядного та морального вибору, коли етнічні українські землі перебували розіп’ятими поміж кількох імперій. Місце дії – Західна Україна, гуцульська земля. Час дії – Друга світова війна, під час якої бездержавним українцям, незалежно від їхнього бажання, доводилося брати ту чи ту сторону. 1943 рік. Німецькі поліції на окупованій Гуцульщині вимагають від ґазди Кметя, щоб він послав до них свою дочку Анничку на службу. Кметь погоджується, але насправді ненавидить поліцаїв, бо вони вже забрали його сина. Випадково опинившись на місці недавніх боїв, Анничка знаходить у лісі пораненого червоноармійця Андрія. Той побоюється, що дівчина здасть його німцям, але все ж просить допомогти йому. Анничка переховує Андрія в печері. Ввечері вона повертається до нього, принісши воду, а батькам каже, що була на побаченні з Романом… Знімальна група: Режисер-постановник: Борис Івченко Сценаристи: Борис Загорулько, Віктор Івченко Художник-постановник: Валерій Новаков Композитор: Вадим Гомоляка Актори: Любов Рум'янцева-Чорновал — Анничка, Ганна Кметь, дочка пана Кметя Ґріґоре Ґріґоріу — Андрій, поранений червоноармієць з Центральної України Костянтин Степанков — Ґазда Кметь, пан, заможний гуцул Іван Миколайчук — Роман Деміш, Анниччин наречений, молодий гуцул, що став німецьким поліцаєм і охоронцем у таборі для військовополонених Борислав Брондуков — Крупяк, він же пан Крупенко, головний поліцай Анатолій Барчук — Ярослав, батрак у пана Кметя Іван Гаврилюк — Іванко, молодий гуцул, Романів друг, співчувальник партизанів, що його поліцаї та фашисти змусили танцювати на битому склі й застрелили Ольга Ножкіна — Марія, мати Анниччина Василь Симчич — Семен, батрак у пана Ґазди Кметя Федір Стригун — пан Шуцман Нінель Жуковська — Серафима, попівна, поліцайка (в титрах — Н. Козловська) Віктор Степаненко — Віктор, радянський полонений В епізодах: Борис Івченко, Ю. Попелов, Г. Гараджук, Віталій Розстальний, Віктор Мірошниченко У зйомках фільму брали участь жителі міста Верховини Фільм знято за сценарієм, який у 1966 році запропонував кіностудії ім. О. Довженка львівський журналіст Борис Терентійович Загорулько. В його основі — однойменна повість Загорулька, опублікована 1965 року в журналі «Вітчизна». Молодий літератор не мав сценарного досвіду, тому попросив затвердити співсценаристом Віктора Івченка, який вже зняв у 1959 році фільм «Іванна» зі схожим сюжетом. Знімати фільм доручили синові й учню Віктора Івченка Борису. «Анничка» стала дебютом 29-річного режисера. За первісним задумом, Анничка піддалася б заклику піти на службу до німців, але заборона батька і жалість до матері її зупинили б. Згодом від цього моменту відмовилися на користь інших, що «покажуть безперспективність діяльності Серафими, вороже ставлення населення до націоналістів». Борис Івченко знімав фільм у сценарній послідовності в тій же місцевості, де раніше фільмували «Тіні забутих предків» (1965). Зйомки відбувалися в Верховині, біля Жаб'ївського потоку. Для зйомок використовувалася справжня гуцульська хата родини Ласкурійчуків, збудована 1918 року. Господарі на півроку поступилися нею знімальній команді та переселилися в одну кімнату. Велику частку хронометражу склали зйомки природи Карпат: з 2378 м плівки на неї припадає 1941,5 м. У зйомках брали участь жителі Яремчі і Верховини; зокрема образ місцевої цілительки Нанашки зіграла 85-ирічна селянка Ганна Гараджук (до цього вона грала в «Олексі Довбуші» (1959) Віктора Іванова й «Тінях забутих предків» Параджанова. Нагороди: 1969 — спеціальна премія журі — «Золота вежа Байона» — Міжнародний кінофестиваль у Пномпені (Камбоджа). 1969 — Диплом Борису Івченку за режисерський дебют — Кінофестиваль республік України й Закавказзя у Києві. У 1969 році 25,1 млн глядачів, що дозволило стрічці посісти 19 місце у прокаті СРСР у 1969 році. А чим цікава стрічка сучасному глядачеві, хочемо почути ваші думки в коментарях.