1ч."В неділю рано зілля копала" (1908), О.Кобилянська, повість. Слухаємо українське!

https://www.youtube.com/playlist?list=PL3ATU9qBNhbHZSEraaiZ1he3pZqkVI69j Твори Ольги Кобилянської на моєму каналі. Читає Лілія Мироненко. "Реалістичні й романтичні тенденції творчості Кобилянської своєрідно поєдналися в одному з її найкращих творів — повісті «В неділю рано зілля копала», в основі якої — мотив романтичної балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», неодноразово опрацьованої українськими письменниками, зокрема Михайлом Старицьким — в однойменній драмі. Повість перекладена багатьма мовами, була інсценізована, з успіхом йшла на сцені. "Народилася Ольга 27 листопада 1863 року на півдні Буковини. Батько – Юліан Кобилянський – походив зі шляхетного роду, мати – Марія Вернер – була німкенею. Заради свого чоловіка жінка вивчила українську й прийняла католицтво. Своїх сімох дітей Марія виховувала у великій пошані до української мови та культури. Оля була четвертою дитиною і змалку знала окрім рідної мови ще й польську та материну німецьку. По завершенню початкової школи Кобилянську віддали до дівочої школи, але провчилась вона там лише 4 роки, бо грошей на подальшу освіту в батька не було. Тому продовжила своє навчання самотужки – брала у знайомих книжки, читала підручники братів, дослухалася до їхніх дискусій. Уже тоді її починає цікавити недоля жінки та проблеми емансипації. Дівчина починає пробувати себе в літературі – пише вірші, нариси, але поки ще німецькою. Захоплюється театром і залюбки грає в аматорських спектаклях. У 1883-му Софія познайомила Кобилянську з Наталією Кобринською (зачинателька українського фемінізму, ініціаторка першої української жіночої організації). Саме вона вплинула на формування світогляду Ольги. А поки що подруги діставали українських книжок, які допомагали молодій письменниці опановувати й вдосконалювати слово та розвивати власний стиль. Кобилянській ще не було й 24 років, а вона писала в щоденнику, що вже стара, стомлена й зацькована, душа роздерта, а нерви на межі. Не могла ні писати, ні читати, і завжди повторювала як замовляння – я вже ніколи не зможу бути щаслива. У лютому 1902 року Ольга разом із однодумицями створила нове товариство “Кружок українських дівчат” і очолила його... За рік Кобилянська зібралася до Києва, там святкували ювілей Миколи Лисенка, але мати тяжко занедужала, тому доньці довелося лишитися. Зрештою, тяжка праця по господарству вклала в ліжко і саму Ольгу. Недолікована застуда, ускладнення – й ще молоду жінку розбив параліч. Лікування за кордоном хоча й приносили полегшення, та вимагали чималих коштів і систематичного перебування на курортах. Ні часу, ні статків на це не було, тому хвороба часто поверталася. Але окрім хвороб, нещасть була в Ольги деякий час розрада – кохання. Його звали Осип Маковей.Але чоловіка більше захоплювала Ольга як мисткиня, а не як жінка. Та вона того не знала і вже мріяла про весілля, аж раптом Осип покинув Ольгу й одружився з іншою. Цей розрив обпік серце Кобилянської, у відчаї вона спалила всі його любовні листи. Та рана ще довго скніла, і Ольга на все життя залишилася самотня. Під час Першої світової, однією з провідних тем творчості Кобилянської, цілком закономірно, стала війна, її безглуздість і жорстокість. Кобилянська пережила кілька інсультів і в останні роки не могла пересуватися без сторонньої допомоги. Та все ж казала: “Якось проживемо, тільки б більшовики не прийшли”. Ольга Юліанівна пішла з життя на 79-му році, 21 березня 1942-го. Поховали її в родинному склепі на Руському цвинтарі Чернівців". Марися Тишкевич.